Дослідження показують, що запах змінює пам'ять

У статті, опублікованій в журналі Learning and Memory, вчені з Центру досліджень функцій головного мозку Бостонського університету пояснюють, як аромати запускають спогади про минулий досвід. А також розповідають про потенційну можливість використання запаху як інструменту для лікування розладів психіки, пов'язаних з пам'яттю.

«Якби запахи могли викликати спогади, нехай навіть про досвід, що травмує, ми могли б скористатися цим з терапевтичною метою», – сказав Стів Рамірес, провідний автор дослідження, нейробіолог, доцент кафедри психології і наук про мозок Бостонського університету.

Традиційна теорія консолідації систем передбачає, що наші спогади спочатку обробляє невелика ділянка головного мозку, що має назву гіпокамп, який наповнює їх багатими деталями. Надалі, особливо під час сну, безліч мозкових клітин, що зберігають певні спогади, реактивуються і реорганізуються. Потім спогади обробляє передня частина мозку, префронтальна кора, і багато їх деталей губляться у випадковому порядку.

Ця теорія має свої сильні сторони. По-перше, вона пояснює, чому наші спогади з часом стають трохи розмитими. По-друге, вона також пояснює, чому люди з ушкодженнями гіпокампа часто нездатні формувати нові спогади, тоді як їхня здатність зберігати старі спогади, збережені у префронтальній корі головного мозку, залишається абсолютно неушкодженою. Навпаки, у людей з ушкодженнями префронтальної кори часто проявляється амнезія (нездатність згадати минуле), яку дуже люблять демонструвати в мильних операх.

Однак критики теорії консолідації систем стверджують, що вона не розкриває всієї картини. Якщо спогади йдуть з гіпокампу і з часом втрачають деталі, то чому багато людей зберігають яскраві спогади про події, що відбулися навіть через роки? Особливо люди з посттравматичним стресовим розладом? І чому запахи, які обробляються в гіпокампі, іноді викликають, здавалося б, сплячі спогади?

Щоб відповісти на ці запитання, доктор Рамірес і члени його лабораторії створили спогади про страх у мишей, піддавши їх серії нешкідливих, але відчутних ударів електричним струмом всередині спеціального контейнера. В ході експерименту половину тварин моделей паралельно піддавали впливу запаху екстракту мигдалю, в той час як іншу половину не піддавали впливу будь-якого запаху. Наступного дня дослідники повернули мишей в ті ж контейнери, щоб спонукати їх відновити недавно сформовані спогади. Тварин з групи, на яку напередодні впливали запахом, знову піддали дії аромату мигдального екстракту, а на контрольну групу знов не впливали жодним запахом. Але цього разу жодну з груп не піддавали впливу електричного струму. Відповідно до теорії консолідації систем, обидві групи продемонстрували значну активацію гіпокампу під час цього експерименту, що вказує на те, що вони пам'ятали електрошок попереднього дня.

Проте під час наступної сесії, що відбулася через 20 днів, дослідники самі були шоковані. Як і очікувалося, у групі, що не піддавалася впливу запаху, обробка спогадів про страх перемістилася у префронтальну кору. Однак у групи, на яку впливали ароматом, значна активність мозку як і раніше спостерігалася в гіпокампі.

«Це відкриття свідчить про те, що за допомогою запаху ми можемо змусити гіпокамп повернутися до спогадів з усіма найдрібнішими деталями, які нам здавалися невідновними через їх давність», – зазначив Стів Рамірес.

Вчені вважають, що це дослідження може у подальшому призвести до прориву в лікуванні такого порушення психічного здоров'я людини, як посттравматичний стресовий розлад. Багато психотерапевтичних та медикаментозних методів лікування посттравматичного стресового розладу включають в себе спроби придушити або послабити травматичні спогади, але цей процес може бути ефективно здійснений тільки тоді, коли люди спочатку активно згадують події, що їх травмували.

«Тепер – знаючи, що запахи можуть оживити спогади, – ми, повертаючи їх до гіпокампу, зможемо розробити стратегії, які задіюють або, навпаки, відключають цю ділянку головного мозку. І потім ми могли б інтегрувати деякі поведінкові або лікарські підходи, щоб повернути роботу гіпокампу назад у автономний режим, якщо наша мета – назавжди придушити травматичні спогади, – коментує доктор Рамірес. – Ми можемо розглядати пам'ять як своєрідний наркотик, антидепресант або засіб, що зменшує тривогу. А запах може бути експериментально контрольованим чинником, яким нескладно забезпечити людей. Він може бути дуже потужним інструментом».

Іншими словами, запахи, що будять наші спогади, сьогодні можуть бути причиною нашої ностальгії і тривоги, натомість завтра вони зможуть стати нашим лікуванням.