Професор Ірина Карабань: «З нашого колективу йдуть або за віком, або на небо»

Завідуюча відділу екстрапірамідних захворювань нервової системи з Центром паркінсонізму ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», президент Української асоціації з проблеми паркінсонізму, доктор медичних наук, професор Ірина Миколаївна Карабань дала ексклюзивне інтерв'ю журналу «Рубежі здоров'я».

– Розкажіть, будь ласка, про історію створення відділу екстрапірамідних захворювань нервової системи.

І. К.: Нашому відділу понад 45 років. Згідно з геронтологічними класифікаціями, це середній вік людини, але для нас – ціла епоха.

1972 року з ініціативи професора Микити Борисовича Маньковського було створене унікальне клінічне відділення екстрапірамідних захворювань нервової системи, яке стало першим у Радянському Союзі. Потрібно віддати належне прозорливості Микити Борисовича, який на той час побачив необхідність створення такого спеціалізованого відділення.

1994 року в Інституті геронтології АМН України на базі цього відділення було створено Центр паркінсонізму.

– Бути першими нелегко...

І. К.: 1967 року американський невролог Джордж Котзіаз запропонував для лікування паркінсонізму великі дози препарату L-дофа (леводопа). Це відбулося лише за 5 років до створення нашого клінічного відділення екстрапірамідних захворювань нервової системи. Фактично, на момент початку роботи нашого відділу ми перебували на «дитсадівському» рівні розвитку і не знали нічого: ані симптомів паркінсонізму, ані того, які ліки потрібно застосовувати для його лікування. Але крок за кроком ми просувалися цим шляхом.

– Які препарати, крім леводопи, були тоді у вашому лікарському арсеналі?

І. К.: Другий американський препарат, з яким нам довелося працювати, був Симетрил – аналог сучасного Неомідантану®. Щоправда, на той час ми не мали уявлення про те, якому хворому який препарат призначати, які необхідні дозування, які можуть бути побічні явища.

Коли ми почали давати великі дози ліків, майже у всіх наших пацієнтів – їх було 32 людини – спостерігалися важкі галюцинації. І ми не знали, як ці прояви пом'якшити. Зараз зрозуміло, що нашим пацієнтам не можна приймати нейролептики. Точніше, їм можна приймати атипові нейролептики, які не зменшують депо дофаміну в мозку. А тоді доводилося діяти методом проб і помилок.

– Чи можна сказати, що зараз вам працюється легше, ніж на самому початку?

І. К.: Іноді здається, що буде легше, але стає все важче, оскільки пацієнтів з хворобою Паркінсона дедалі більшає. І є розуміння того, що звичайний невролог не може взятися за ведення таких хворих. Це колосальна відповідальність. Необхідно поставити діагноз, переконатися у його правильності, а потім – призначити препарати, відповідні стадії процесу, переносимості та чутливості кожного конкретного пацієнта. А при наявності у хворого декількох захворювань призначені препарати повинні поєднуватися з іншими ліками. Такий підхід можливий за умови, що лікар готовий вести пацієнта з хворобою Паркінсона по життю.

– Наскільки, на ваш погляд, має бути високий рівень кваліфікації лікаря-паркінсонолога?

І. К.: Це має бути і хороший терапевт, і прекрасний лікар-інтерніст. А ще люди із захворюванням Паркінсона потребують лікаря-реабілітолога і психолога.

За кордоном є спеціальні медсестри та соціальні працівники, які займаються такими складними пацієнтами.

– А щодо плинності кадрів у вашому центрі?

І. К.: Наш колектив настільки стабільний, що з роботи йдуть або за віком, або, образно кажучи, на небо.

  –    Що надихає ввірений вам колектив на таку нелегку працю?

І. К.: У нас є розуміння того, в якому напрямку потрібно працювати, тому ми самі формуємо наукову тематику, якою займаємося. Для виконання цього завдання необхідний творчий колектив, що складається з фахівців, на кожного з яких можна повністю покластися.

Користуючись нагодою, хочу подякувати компанії OLFA, яка підтримала наші клініко-експериментальні роботи з вивчення активності ендотелійстабілізуючих агентів, зокрема, Капікору®. Вони дали нам багато цікавих даних, завдяки чому наша доповідь прийнята на Міжнародному конгресі.