Професор Ірина Карабань: «З нашого колективу йдуть або за віком, або на небо»

Завідуюча відділу екстрапірамідних захворювань нервової системи з Центром паркінсонізму ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», президент Української асоціації з проблеми паркінсонізму, доктор медичних наук, професор Ірина Миколаївна Карабань дала ексклюзивне інтерв'ю журналу «Рубежі здоров'я».

– Розкажіть, будь ласка, про історію створення відділу екстрапірамідних захворювань нервової системи.

І. К.: Нашому відділу понад 45 років. Згідно з геронтологічними класифікаціями, це середній вік людини, але для нас – ціла епоха.

1972 року з ініціативи професора Микити Борисовича Маньковського було створене унікальне клінічне відділення екстрапірамідних захворювань нервової системи, яке стало першим у Радянському Союзі. Потрібно віддати належне прозорливості Микити Борисовича, який на той час побачив необхідність створення такого спеціалізованого відділення.

1994 року в Інституті геронтології АМН України на базі цього відділення було створено Центр паркінсонізму.

– Бути першими нелегко...

І. К.: 1967 року американський невролог Джордж Котзіаз запропонував для лікування паркінсонізму великі дози препарату L-дофа (леводопа). Це відбулося лише за 5 років до створення нашого клінічного відділення екстрапірамідних захворювань нервової системи. Фактично, на момент початку роботи нашого відділу ми перебували на «дитсадівському» рівні розвитку і не знали нічого: ані симптомів паркінсонізму, ані того, які ліки потрібно застосовувати для його лікування. Але крок за кроком ми просувалися цим шляхом.

– Які препарати, крім леводопи, були тоді у вашому лікарському арсеналі?

І. К.: Другий американський препарат, з яким нам довелося працювати, був Симетрил – аналог сучасного Неомідантану®. Щоправда, на той час ми не мали уявлення про те, якому хворому який препарат призначати, які необхідні дозування, які можуть бути побічні явища.

Коли ми почали давати великі дози ліків, майже у всіх наших пацієнтів – їх було 32 людини – спостерігалися важкі галюцинації. І ми не знали, як ці прояви пом'якшити. Зараз зрозуміло, що нашим пацієнтам не можна приймати нейролептики. Точніше, їм можна приймати атипові нейролептики, які не зменшують депо дофаміну в мозку. А тоді доводилося діяти методом проб і помилок.


Професор І. М. Карабань 
і професор М. Б. Маньковський

– Чи можна сказати, що зараз вам працюється легше, ніж на самому початку?

І. К.: Іноді здається, що буде легше, але стає все важче, оскільки пацієнтів з хворобою Паркінсона дедалі більшає. І є розуміння того, що звичайний невролог не може взятися за ведення таких хворих. Це колосальна відповідальність. Необхідно поставити діагноз, переконатися у його правильності, а потім – призначити препарати, відповідні стадії процесу, переносимості та чутливості кожного конкретного пацієнта. А при наявності у хворого декількох захворювань призначені препарати повинні поєднуватися з іншими ліками. Такий підхід можливий за умови, що лікар готовий вести пацієнта з хворобою Паркінсона по життю.

– Наскільки, на ваш погляд, має бути високий рівень кваліфікації лікаря-паркінсонолога?

І. К.: Це має бути і хороший терапевт, і прекрасний лікар-інтерніст. А ще люди із захворюванням Паркінсона потребують лікаря-реабілітолога і психолога.

За кордоном є спеціальні медсестри та соціальні працівники, які займаються такими складними пацієнтами.

– А щодо плинності кадрів у вашому центрі?

І. К.: Наш колектив настільки стабільний, що з роботи йдуть або за віком, або, образно кажучи, на небо.


Професор І. М. Карабань, австрійський нейрофармаколог
професор О. Хорнікевич (O. Hornykiewicz),
академік П. Г. Костюк, академік В. І. Скок

 

     

 

 

 

 

   

  –    Що надихає ввірений вам колектив на таку нелегку працю?

І. К.: У нас є розуміння того, в якому напрямку потрібно працювати, тому ми самі формуємо наукову тематику, якою займаємося. Для виконання цього завдання необхідний творчий колектив, що складається з фахівців, на кожного з яких можна повністю покластися.

Користуючись нагодою, хочу подякувати компанії OLFA, яка підтримала наші клініко-експериментальні роботи з вивчення активності ендотелійстабілізуючих агентів, зокрема, Капікору®. Вони дали нам багато цікавих даних, завдяки чому наша доповідь прийнята на Міжнародному конгресі.

Читати далі

Мнение специалиста

Підпишіться на щотижневу розсилку наших новин

Також читають

ВИПАДКОВА СТАТТЯ

Маска на обличчі: як очі допомагають спілкуванню під час пандемії
Сьогодні, виходячи з дому, ми надягаємо маску, відкритою залишається лише верхня частина обличчя – очі та лоб. Нейропсихологи кажуть, що в окремих людей виникають труднощі зі спілкуванням, адже, щоб р ...
[ read more ]
Завантаження...
Load next
Facebook Twitter Telegram