Як мозок захищає нас від страху смерті

Як правило, ми сприймаємо смерть як подію, що відбувається тільки з іншими людьми. Таким чином головний мозок намагається врятувати людину від депресії і будь-яких екзистенціальних криз.

Разом з тим будь-яка людина усвідомлює свою смертність. Іноді думки на цю тему робляться нав'язливими і стають причиною розвитку важких депресивних розладів. Однак, як з'ясували вчені, в нашому мозку є захисний механізм, завдання якого – надавати протидію руйнівному страху смерті. Вивченням даного механізму займаються вчені з університету імені Бар-Ілана (Ізраїль).

Результати дослідження ізраїльських учених були опубліковані в Guardian. Зокрема в ході експерименту його учасники повинні були дивитися на екран, де у швидкому темпі змінювалися зображення облич. Після того як одне і те ж обличчя з'являлося кілька разів, воно змінювалося іншим. При цьому у добровольців, які спостерігали за зміною зображення на екрані, спеціальні прилади зчитували мозкову активність. Оскільки очікування мозку виявлялися обдуреними, в ньому активувалися нейронні шляхи, пов'язані з подивом.

Однак все змінювалося, коли учасникам кілька разів показували їхні власні обличчя з підписом, що асоціюється зі смертю. У такому випадку система передбачення ніби відключалася, так що мозок не виявляв ознак подиву, коли зображення змінювалося абсолютно іншим. Цей ефект не виникав, коли фото супроводжували нейтральні слова.

Автори дослідження стверджують, що головний мозок не пов'язує факт смерті з особистістю господаря. Він налаштований сприймати смерть тільки як нещасний випадок, який може статися з іншими людьми. Така особливість роботи головного мозку дозволяє людям знати, пам'ятати і розмірковувати про смерть, але при цьому не впадати в депресію або екзистенціальний кошмар.

Висновки звучать логічно, адже якщо зациклюватися на ідеї про неминучість своєї смерті, то це негативно позначається на здоров'ї і знижує власні шанси на виживання. А ось наявність в житті мети, навпаки, сприяє довголіттю. Проте результат ізраїльських вчених потребує додаткової перевірки, адже психологічні експерименти далеко не завжди результативно відтворюються.