Немовлята в утробі можуть бачити більше, ніж ми думаємо: відкриття вчених

Вчені з Каліфорнійського університету в Берклі (США) знайшли докази того, що світлочутливі клітини в сітківці, яка розвивається, фактично спілкуються між собою і є частиною величезної мережі, відповідальної за високу світлочутливість сітківки. Фактично до другого триместру очі дитини можуть розрізняти світло.

У оці, що розвивається, ймовірно, 3% гангліозних клітин (клітини сітківки, що посилають імпульси через зоровий нерв у мозок) чутливі до світла. На сьогоднішній день дослідники виявили близько 6 різних підтипів, пов'язаних із різними зонами в мозку. Одні взаємодіють із супрахіазматичним ядром, щоб налаштувати наш внутрішній ритм дня і ночі. Другі посилають сигнали в область, яка змушує зіниці стискатися від яскравого світла. А треті пов'язані з дивовижними областями:

– перихабенулою, яка регулює настрій;
– мигдалиною, яка пов'язана з емоціями.

Фоточутливі гангліозні клітини сітківки (ФГКС) були виявлені всього 10 років тому. «З огляду на різноманітність цих гангліозних клітин і те, що вони проектуються на безліч різних частин мозку, нас цікавить, чи пов'язані вони з тим, як сітківка з'єднується з мозком, – каже Марла Феллер, старший автор дослідження. – Цей зв'язок пояснює не тільки світловий рефлекс зіниці та циркадні ритми, але, можливо, зможе прояснити такі проблеми, як викликана світлом мігрень, або допомогти з'ясувати, чому світлотерапія ефективна для лікування депресії».

«Ми думали, що людський плід на початку другого триместру ще сліпий. Також ми припускали, що гангліозні клітини в оці, що розвивається, пов'язані з мозком і не пов'язані з сітківкою, але насправді виявилося, що вони пов'язані один з одним», – зазначив інший співавтор дослідження.

Вчені об'єднали двофотонну кальцієву візуалізацію, електричний запис цілих клітин, фармакологію і анатомічні методи, аби показати, що 6 типів ФГКС у сітківці новонародженої миші з'єднуються через щілинні контакти з утворенням мережі сітківки ока. Ця мережа не тільки розрізняє світло, але і реагує на його інтенсивність.

Дослідники також виявили, що мережа налаштовується таким чином, щоб вона могла адаптуватися до інтенсивності світла, що, мабуть, відіграє важливу роль у розвитку мозку.