Маска на обличчі: як очі допомагають спілкуванню під час пандемії
Сьогодні, виходячи з дому, ми надягаємо маску, відкритою залишається лише верхня частина обличчя – очі та лоб. Нейропсихологи кажуть, що в окремих людей виникають труднощі зі спілкуванням, адже, щоб розуміти сказане, їм потрібно бачити губи того, хто говорить. Втім очі також можуть дати співрозмовнику чимало інформації.
Відомо, що гравці у покер інколи носять темні окуляри внаслідок побоювання видати «жест» (мізерний, майже непомітний сигнал іншим гравцям) або через бажання блефувати. І така поведінка має наукове обґрунтування.
Наші емоції – це те, як ми розуміємо інших і як вони розуміють нас. Дослідження довели, що емоції людей можливо інтерпретувати, аналізуючи їхні очі. Це було доведено американськими вченими з Корнелльського університету. Вони провели експеримент, в якому показали добровольцям зображення очей, що виражали різні емоції: смуток, огиду, гнів, радощі, подив чи страх. Піддослідні мали змогу послідовно оцінити, наскільки різні слова, що описують психічні стани, відповідають «виразу очей». Дослідники дійшли висновку, що очі забезпечують важливе міжособистісне розуміння і що різні вирази очей (наприклад, наскільки вони розплющені) чи нахил брів дають інформацію про різноманітні психічні стани.
Тут також має значення нейробіологія. Ми знаємо, що люди є надзвичайно чутливими до дуже незначних змін напрямку погляду. Коли ви намагаєтесь визначити, у якому напрямі хтось дивиться, це істотно активізує мигдалеподібне тіло (amygdala), яке, як відомо, пов’язане з емоціями. Це демонструє існування зв’язку між емоціями та очима на неврологічному рівні.
Нам відомо, що мигдалеподібне тіло має стосунок до всього, що зв’язано з емоціями. Амигдала відіграє провідну роль у процесі появи страху чи в реакції «бий або втікай». Подальші дослідження показали, що мигдалеподібне тіло також є активним, коли ми спостерігаємо за людиною або хто-небудь дивиться у наш бік.
Усе це вказує на важливість очей для знаходження партнера, для вираження інтересу до інших людей, а можливо, і навпаки – визначення загрози з їхнього боку.
Ми запрограмовані на те, аби отримувати інформацію від органів зору. Саме вона допомагає нам оцінити емоції оточуючих і таким чином дозволяє нам більш ефективно взаємодіяти з ними.
Мнение специалиста