СНІД: вирок скасовується

17 травня - День пам'яті жертв СНІДу. «Рубежі здоров'я» підтримують ініціативу ВБО «Конвіктус Україна» за сприяння МБФ «Альянсу громадського здоров'я» - «Тиждень самотестування». У період з 17 по 24 травня в 4 київських аптеках та 3 обласних аптеках мережі «ОЛФА» будь-який охочий може безкоштовно отримати швидкий (слюновий) тест і відповідно до інструкції провести самотестування у домашніх умовах.

ВІЛ-інфекція перестала бути «чумою XXI століття». Сьогодні ВІЛ-позитивні люди народжують дітей, створюють сім'ї, будують успішну кар'єру і виходять на пенсію. Жити нормальним життям їм дозволяє антиретровірусна терапія.

Антиретровірусна терапія (АРВТ) – лікування ВІЛ-інфекції, завдяки якому це захворювання перейшло з розряду смертельних до розряду хронічних. Основна мета АРВТ полягає в тому, щоб зупинити розмноження вірусу в організмі. Показником вірусологічної ефективності слугує зниження вірусного навантаження до рівня, що не визначається.

Вірусне навантаження, що не визначається, – це стан ВІЛ-позитивної людини, при якому кількість вірусних частинок в її крові перебуває нижче порога, необхідного для виявлення вірусу лабораторним тестом. ВІЛ-позитивні люди з вірусним навантаженням, що не визначається, не можуть заразити іншу людину.

Результати вимірювання вірусного навантаження в крові вказуються у кількості копій вірусних частинок в одному мілілітрі крові (копії/мл). Якщо людина проходить лікування за допомогою антиретровірусної терапії (АРВ-терапії), кількість вірусних частинок в її крові має впасти нижче порогового рівня – менше 50 копій/мл. Це означає, що антиретровірусна терапія застосовується успішно, і вірус в організмі пацієнта пригнічений.

Антиретровірусні препарати попереджають розмноження вірусу в тілі людини, дозволяючи нервовій системі відновитися, і запобігають подальшим пошкодженням організму. Мета антиретровірусної терапії – максимально знизити вірусне навантаження.

Наукові докази високої ефективності застосування АРВ-терапії для зниження ризику передачі ВІЛ з'явилися ще 20 років тому. 1998 року американські вчені з Медичної школи Північно-Західного університету імені Файнберга в Чикаго досліджували вплив потрійної комбінації антиретровірусних препаратів на організм ВІЛ-позитивних вагітних жінок. Після застосування АРВ-терапії ризик передачі ВІЛ дорівнював практично нулю, в порівнянні з 30-відсотковим ризиком до початку терапії.

Докази принципу «Н=Н» («не визначається – значить, не передається»), підтриманого сьогодні понад 850 організаціями зі 100 країн світу, ґрунтується на двох великомасштабних міжнародних дослідженнях під назвами PARTNER1 і PARTNER2.

PARTNER1

У першому дослідженні, яке проходило у 14 країнах з 2010 по 2014 рік, взяли участь 1166 пар, в яких один партнер був ВІЛ-позитивним і проходив АРВ-терапію, а другий був ВІЛ-негативним. У дослідженні брали участь гомо- і гетеросексуальні пари, які колись уже практикували секс без використання презервативів. Середній вік учасників дослідження становив близько 40 років.

За весь час спостереження гомосексуальні пари займалися сексом без презерватива в середньому 1,5 року, гетеросексуальні пари, в яких ВІЛ-позитивний статус мала жінка, – 2,8 року, і 3,6 року – де ВІЛ-позитивний статус мав чоловік.

У групі гомосексуальних пар ВІЛ-позитивний партнер приймав АРВ-терапію в середньому 4,8 року, в гетеросексуальних парах, у яких ВІЛ-позитивною була жінка, – 7,5 року, а в яких ВІЛ-позитивним був чоловік – 10,6 року.

За весь час спостереження було зафіксовано 58 000 незахищених статевих актів. Основним результатом дослідження стало те, що не було жодної передачі ВІЛ від ВІЛ-позитивного до ВІЛ-негативного партнера в парі.

Серед статевих актів анальний секс з еякуляцією є одним з найбільш ризикованих. У дослідженні PARTNER1 38,3% гомосексуальних пар практикували тільки анальний секс, серед гетеросексуальних пар ним займалися лише 11,1%. Отже, дослідження PARTNER1 було спрямоване переважно на гетеросексуальний вагінальний статевий контакт. Для надання більш точних оцінок ризику передачі ВІЛ у гомосексуальних пар через анальний секс у контексті АРВ-терапії вчені вирішили провести додаткове спостереження в цій групі, назвавши нове дослідження PARTNER2.

PARTNER2

У дослідженні PARTNER2, яке проводилося з 2010 по 2017 рік, взяли участь 972 серодискордантні (один партнер живе з позитивним ВІЛ-статусом, а інший – з негативним ВІЛ) гомосексуальні пари з 14 європейських країн. Частина пар, які брали участь у дослідженні на першому етапі, були перенесені на другий.

Середній вік учасників дослідження становив 43 роки. Пари вже мали статевий контакт без презервативів у середньому протягом одного року до початку дослідження. ВІЛ-позитивні партнери перебували на АРВ-терапії близько чотирьох років. За весь час дослідження PARTNER2 було зафіксовано 77 000 статевих контактів без використання презервативів.

Крім того, 37% ВІЛ-негативних чоловіків повідомили, що також займалися сексом з іншими партнерами. Під час спостереження 24% негативних і 27% позитивних партнерів повідомили щонайменше про одну ІПСШ, крім ВІЛ.

Кожні 6-12 місяців чоловіки заповнювали анкети про свою сексуальну поведінку, ВІЛ-негативний партнер перевірявся на наявність вірусу, а ВІЛ-позитивний – проходив тест на вірусне навантаження.

За сумарні вісім років спостереження 15 ВІЛ-негативних партнерів стали ВІЛ-позитивними. Важливо відзначити, що всі нові ВІЛ-інфекції були не пов'язані з ВІЛ-позитивним партнером, який був з вірусним навантаженням, що не визначається.

У дослідженні PARTNER2 при лікуванні вірусне навантаження ВІЛ-позитивних учасників становило менше 200 копій на мілілітр, що вважається як «вірусне навантаження, що не визначається» і є мірою, за якої вірус не може бути переданий.

Нульовий ризик

Ні у PARTNER1, ні в PARTNER2 не було зафіксовано жодного випадку передачі ВІЛ статевим шляхом у серодискордантних парах, коли ВІЛ-позитивний партнер мав стабільне вірусне навантаження, що не визначається.

Важливим аспектом обох досліджень був кількісний аналіз можливого ризику. Отже, навіть коли передачі ВІЛ не спостерігалися, було математично можливо розрахувати верхній діапазон ризику. Ця величина називається 95-відсотковим довірчим інтервалом (95% ДІ). Тобто, якщо повторити один експеримент кілька разів, то інтервал буде містити справжнє середнє значення можливого ризику в 95% випадків.

Початкове дослідження PARTNER1 розрахувало верхній 95% ДІ як 0,46/100 років у цілому, що еквівалентно, в гіршому випадку, умові, коли пара повинна займатися сексом близько 200 років для передачі ВІЛ.

Оскільки дві третини учасників були гетеросексуалами, цей показник був вище для гомосексуальних пар – на рівні 0,84/100 років. Але нові результати PARTNER2 дозволяють знизити рівень ризику при 95% ДІ до 0,23/100 років у гомосексуальних парах: це еквівалентно 400 років сексу, після яких може виникнути можливість передачі ВІЛ.

Результати досліджень PARTNER1 і PARTNER2 говорять про те, що за умови вірусного навантаження, що не визначається, ВІЛ не передається. Це відкриття здатне відіграти важливу роль в житті ВІЛ-позитивних людей, адже воно є ефективним засобом боротьби з поширеною хибною думкою про те, що завжди є ризик інфікування просто тому, що у людини ВІЛ.

Це відео допоможе правильно пройти тестування на ВІЛ за допомогою швидкого (слюнового) тесту в домашніх умовах.