Звідки беруться діти?

Для багатьох пар діагноз «безпліддя» став вироком до життя, в якому ніколи не лунатиме дитячий сміх. Однак завдяки досягненням сучасної медицини в більшості випадків подружжя може змінити ситуацію на краще і все ж стати щасливими батьками. Про те, звідки ж беруться діти у таких «особливих батьків», читайте в нашому інтерв'ю.

Лікар-репродуктолог клініки ISIDA Світлана Турбаніст

– Наскільки актуальна сьогодні проблема безпліддя?

– Почнемо з визначення поняття «безпліддя». Згідно з «Керівництвом ВООЗ зі стандартизованого обстеження та діагностики безплідних подружніх пар» (1997 р.), безплідною вважають подружню пару, в якій вагітність у жінки не настає протягом року регулярного активного статевого життя без використання засобів і методів контрацепції. У світі 20-25% з усіх подружніх пар не можуть зачати дитину без допомоги фахівців. У деяких, особливо густонаселених районах з розвиненим промисловим виробництвом ця цифра може досягати 30%.

– Найчастіше зустрічається жіночий або чоловічий чинник безпліддя? Які основні причини безпліддя у жінок і чоловіків?

– Якщо раніше, ще буквально років 15 тому, вважалося, що чоловіче безпліддя становить всього 15-20% від загального числа випадків, то зараз ми можемо впевнено говорити про 50%.

Жіноче безпліддя найчастіше спровоковане ендокринними (гормональними) порушеннями, а також трубно-перитонеальним чинником. Ще до причин жіночого безпліддя можна віднести наслідки інфекційних та запальних захворювань органів малого таза, анатомічні особливості будови статевих органів, ендометріоз та імунологічні проблеми. Найбільш поширеними чинниками чоловічого безпліддя є зниження рухливості та кількості сперматозоїдів (у тому числі повна їх відсутність) в еякуляті, запальні та інфекційні захворювання сечостатевої системи (простатити, уретрити), непрохідність сім'явивідних канальців, варикоцеле, гормональні порушення, психосексуальні розлади, зниження потенції. Найрідше безпліддя настає за ідіопатичних причин, так зване безпліддя неясного генезу. Цей діагноз ставлять, коли при всебічному обстеженні обох партнерів не виявлено ніяких причин для безпліддя. Обидва партнери здорові, але вагітність не настає.

Нобелівської премії за технологію штучного запліднення in vitro
2010 року був удостоєний сер Роберт Едвардс.

– Якщо діагноз «безпліддя» встановлений і немає способів вирішити проблему консервативно або хірургічно, чим можна допомогти подружжю, яке мріє про дитину?

– У випадках, коли безпліддя невиліковне, ми намагаємося його подолати, використовуючи допоміжні репродуктивні технології (ДРТ). Так узагальнено називають медичні технології, методи лікування і процедури, спрямовані на досягнення вагітності пацієнткою, при яких окремі або всі етапи зачаття здійснюються поза організмом майбутньої матері. До них відносяться: екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) і перенесення ембріонів у порожнину матки, ІКСІ – ін'єкція сперматозоїда в цитоплазму ооциту, донорство сперми, донація яйцеклітини, сурогатне материнство, передімплантаційна діагностика спадкових хвороб, штучна інсемінація спермою чоловіка (донора).

– Чи з'явилося щось нове в галузі допоміжних репродуктивних технологій?

– Ця галузь медичних технологій розвивається дуже стрімко. Первісна методика ЕКЗ доповнилася новими, більш безпечними і ефективними методами вилучення, консервації, запліднення яйцеклітин та імплантації ембріонів. Якщо раніше техніка ЕКЗ дозволяла вирішити проблему безпліддя тільки у жінок, то зараз ми успішно долаємо і чоловічий його чинник: всього одного повноцінного сперматозоїда достатньо для штучного запліднення методом інтрацитоплазматичної ін'єкції. Жінки тепер можуть, за необхідності, вибрати оптимальний час для вагітності, адже заморожені яйцеклітини можуть безпечно зберігатися протягом десятків років.

Завдяки кріоконсервації отримали надію на щасливе материнство пацієнтки, які перенесли онкологічні захворювання. Постійно вдосконалюються методики генетичного дослідження ембріонів. Спочатку вони дозволяли виключити аномалії, пов'язані зі зміною набору хромосом. Зараз у генетиків є можливість обстежувати ембріон на наявність окремих небажаних генів, щоб гарантувати народження здорової дитини сім'ям, у яких з покоління в покоління передавалися спадкові захворювання: гемофілія, деякі види раку, муковісцидоз тощо.

– Чи існує різниця у виношуванні природної вагітності й такої, що настала в результаті ДРТ?

– Фізіологічно різниці немає. Просто до таких «особливих батьків» ми, можливо, ставимося трохи дбайливіше, намагаючись передбачити всі  проблеми, аби забезпечити народження здорового і повноцінного малюка.

Термін «дитина з пробірки» – не більше ніж фігура мови,
чисто технічно він некоректний, адже штучне запліднення
проводиться не у пробірці, а в чашці Петрі.

– Досі ще іноді зустрічається упередження проти «дітей з пробірки». Деякі релігійні конфесії вважають процедури ДРТ великим гріхом. Як ви ставитеся до цього?

– Особисто моє ставлення дуже добре відображають рядки Ігоря Губермана: «Краще немає на світі справи, ніж плодити живу плоть. Наша справа – зробити тіло, а душею забезпечить Господь». Я вважаю, що коли Господь дасть душу ембріону, якого ми перенесемо, значить, буде вагітність. Якщо ні, на жаль, вагітності не буде.

– Які хибні думки про безпліддя зустрічаються найчастіше і чим вони небезпечні?

– Мабуть, найбільш поширена хибна думка про те, що безпліддя невиліковне. Але, хоча до 100-відсоткового вирішення проблеми ще далеко, сьогодні ми у змозі допомогти дуже багатьом подружжям. У деяких випадках можна обмежитися консервативним лікуванням: наприклад, проблеми з ендокринною системою можуть бути вирішені за допомогою гормональної терапії.

У випадках, коли безпліддя вилікувати неможливо, на допомогу приходять ДРТ, які дозволяють його подолати. А головна небезпека такої помилки – втрата дорогоцінного часу. За даними нашої клініки, число випадків настання вагітності у жінок у віці старше 43 років становить лише 10–12%.

– Чи залишилася для лікаря-репродуктолога хоч якась таємниця в «таїнстві зачаття»?

– Тайн, напевно, немає. Але щоразу є відчуття дива. З точки зору проведеня процедур ДРТ, для нас немає нічого таємничого – ми дуже добре знаємо, що і з якою метою робимо на кожному етапі. Але за 15 років роботи в репродукції я так і не звикла до головного, воістину чудесного, перетворення – ми переносимо в матку шести- або восьмиклітинний ембріон, або бластоцисту, і з цих кількох клітинок виходить потім людина. І до цього дива неможливо звикнути, мені здається.

Перша «дитина з пробірки», яка з'явилася на світ 25 липня 1978 року
в результаті процедури ЕКЗ, – британка Луїза Браун.