«Даха Браха» гармонія етнохаосу

Ці люди надзвичайно талановиті. На їхніх концертах неможливо всидіти на місці та стримати себе. Надпотужний потік енергії ллється зі сцени і змушує глядача встати, танцювати, співати, аплодувати. Для створення музики гурт «Даха Браха» використовує дивовижний арсенал інструментів. Це гуцульський барабан, великий барабан, джембе, дарбука, віолончель, дитячі гармошки, австралійське діджеріду, баян, гармошка «Ромашка», тромбон, всілякі шумові інструменти, індійські табла, бугай, буддійський гонг та ін. Домовитися з цим незрівнянним колективом про інтерв’ю було вкрай складно. А все тому, що його гастрольний графік більш ніж щільний. Країни Європи, а також США люблять і чекають українських музикантів. Але, незважаючи на надзвичайну зайнятість, гурт «Даха Браха» не зміг відмовити своїм співвітчизникам. Про музику, успіхи, здорові звички розповів єдиний у колективі чоловік – Марко Галаневич.

– У 2015 році виповниться 10 років із моменту виходу вашого дебютного альбому «На добраніч». Чи пам’ятаєте, як все починалося?

– Ми починали як театральний проект і створювали музику для вистав театру «ДАХ». Влад Троїцький – засновник та художній керівник театру – давно горів бажанням поекспериментувати з автентичним українським фольклором. Дівчата (Ірина Коваленко, Олена Цибульська, Ніна Гаренецька. – Прим. ред.) зі студентського колективу «Кралиця» погодились піти цим шляхом. Я на той час займався в театральній школі «ДАХу» і теж був радий залучитися до цього проекту.

– Сьогодні вас дуже важко спіймати в Україні – багато гастролей по Європі, США. Наскільки та чим відрізняється іноземний глядач чи слухач від вітчизняного? Чи відчуваєте ви різницю?

– Разючої різниці немає. Всі ми земляни. Звичайно, є ментальні особливості кожного народу. Американці, наприклад, дуже відкриті та емоційні, не приховують, коли їх щось вражає, на відміну від, скажімо, корейців, що чемно сидять весь концерт, і лише по закінченню ми розуміємо, що їм дуже сподобалось. Також є велика різниця, як реагує публіка на open-air фестивалях чи в академічних концертних залах, де ми теж виступаємо. Часто доводиться чути від організаторів, що люди вперше стоячи аплодують в цієї залі чи клубі, і це завжди дуже приємно чути. Але мусимо визнати, що хоч закордонною публікою ми і розбещені, та найріднішими глядачами для нас залишаються наші. Українці можуть на набагато глибшому рівні відчути нашу енергію.

– Коли стартував гурт «Даха Браха», про що ви мріяли? Які були очікування?

– Наскільки пам’ятаю, особливих планів ми не будували. Нам було просто цікаво разом робити музику. Ми отримували задоволення від того, що у нас щось виходить.

– А що для вас є музика? Чому обрали саме цей шлях у житті?

– Дівчата займаються українським народним співом із дитинства. Співають разом більш ніж 20 років. Тому в них вибору особливо й не було (сміється. – Прим. ред.). У моєму випадку трошки складніше, але теж все вийшло саме собою. Умене співоча селянська родина, обидві мої бабусі чудово співають і зараз. Дай Бог їм здоров’я. Я дякую долі, що зміг працювати з Владом Троїцьким і дівчатами, радий, що ми придумали собі етнохаос, який дає нам можливість відкривати нові горизонти, наповнювати свіжою енергією старі бабусині пісні.

– А що вас надихає та мотивує для постійного розвитку? Мені здається, що, коли досягаєш успіху, виникає спокуса спочивати на лаврах.

– Спочивати на лаврах ще дуже рано. Нам досі цікаво придумувати щось нове. До того ж у нас є Влад, а він потужний мотиватор і генератор нових ідей.

– Значення слів «ДахаБраха» – давати та брати. Шанувальникам вашої музики ви даєте багато чого. Наприклад, сильний енергетичний заряд або повний релакс, або натхнення. А що ви самі отримуєте від своїх фанів?

– Безумовно, ми беремо енергію і від залу. Траплялося, що відвідувачі концерту блокували процес енергетичної циркуляції. В таких ситуаціях ти почуваєшся виснаженим і стомленим. Але добре, що таких випадків 1–2% від всіх концертів. В основному, ми з глядачами отримуємо позитивну енергію від пережитих разом відчуттів, емоцій і вібрацій. Дуже часто, відігравши дві години концерту, ми відчуваємо, що готові ще стільки ж працювати, бо публіка дала нам сил та наснаги.

– Ваша музичнотворча діяльність дуже енергозатратна. Як поновлюєте сили?

– В групі немає колективних правил для відновлення. Кожен це робить за власною індивідуальною програмою. Для когось це сон, для когось йога чи інші вправи релаксації. Хтось, за можливості, бере велосипед і їде на променад (до речі, за кордоном для велолюбителів є чудові можливості). Коли потрапляємо в складний, виснажливий графік, то намагаємось не економити на їжі. Ясна річ, не ходимо в ресторани для міліонерів, але й фастфуди не обираємо. В кожній країні можна знайти для себе якісну їжу, навіть в Сполучених Штатах Америки.

– Що для вас означає поняття «здоровий спосіб життя» і наскільки важко його підтримувати, маючи настільки щільний гастрольний графік, як у вас?

– Це теж питання індивідуальне. Я, наприклад, вегетаріанець, хтось не їсть після 18:00, хтось намагається харчуватися роздільно. Все це, безумовно, ускладнює нам побут на гастролях, проте ми стараємося все ж таки дотримуватись прийнятих рішень. Спільною для нас усіх рисою є те, що ніхто з нас не палить, спиртне вживаємо за дуже скромними, як для музикантів, мірками. Лише для того, щоб краще відчути місцевий колорит країн, в яких буваємо (жартує Марко. – Прим. ред.). Так, у Бельгії дегустуємо місцеве пиво, у Франції – вино, в Мексиці гріх не спробувати текілу. Проте з локальних фестивальних вечірок «Даха Браха», як правило, йде спати першою, бо сон для нас всіх – запорука нормального життя і продуктивної праці.

– У наш неспокійний час надзвичайно важко, але дуже потрібно зберігати емоційне, психічне здоров’я. Що Ви можете порадити чи побажати нашим читачам у цьому контексті?

– Насправді, думаю, що постійні читачі вашого видання могли б самі побажати багато чого нам. А якщо серйозно, то всім українцям бажав би в цей непростий період знаходити час для відпочинку, прогулянок на свіжому повітрі. Було б непогано влаштовувати собі пару днів на тиждень без політінформації, пожити без новин, а краще – взагалі без телевізора і соцмереж. У вільний час можна приготувати свою улюблену страву і запросити старих друзів. Якщо вірити в краще і знаходити позитивну сторону у всіх неприємностях, тоді стане легше – і ми переможемо усі негаразди.