Знайдена нова причина розвитку посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – частий «супутник» черепно-мозкової травми, проте досі було незрозуміло, чому так відбувається. Вчені з Каліфорнійського університету (США) з'ясували, що черепно-мозкова травма викликає зміни в особливій зоні мозку – мигдалині, після чого мозок по-іншому обробляє страх. Результати дослідження опубліковані в журналі Scientific Reports.

Для дослідження були взяті дві групи щурів, яким зробили операції на мозку. При цьому в 19 щурів у результаті операції був струс мозку, а у контрольної групи з 16 щурів струсу не було, тобто не було черепно-мозкової травми (ЧМТ). Потім всі щури піддалися низькому рівню шуму, після якого пішла серія помірних коротких ударів ногою (вчені тупотіли по підлозі). Один з авторів експерименту Майкл Фанзелоу зазначив, що удари ногами лякали щурів, але не дуже сильно. Оскільки щури навчилися пов'язувати шум із шоком, вони стали боятися шуму.

Коли щури відчувають страх, вони завмирають. У них частішає серцебиття і підвищується кров'яний тиск – і чим сильніше враження про перенесений шок, тим більше вони завмирають. На третій день експерименту дослідники знову помістили щурів туди, де вони вперше злякалися, але при цьому вчені не піддавали їх ніякому шумовому впливу.

Опинившись знову в місці, де тварини зазнали страх, щури з контрольної групи завмерли. Однак тварини, які отримали черепно-мозкову травму, завмерли на набагато більш тривалий час. Дослідники виявили, що навіть без додаткового шумового впливу щури з ЧМТ продемонстрували реакцію страху на шум.

«Чутливість до шуму – поширений симптом після струсу мозку. Це частково пояснює, чому реакції страху на певні подразники посилюються після черепно-мозкової травми», – зазначила Енн Хоффман, провідний автор дослідження.

Дослідники вивчили мигдалину, яка, як відомо, відіграє вирішальну роль у формуванні страху. Люди з тривожними розладами і ПТСР мають підвищену активність в мигдалині. Мигдалина складається з нейронів, яких у щурів близько 60 000. Вчені виявили, що під час шумового впливу у щурів з черепно-мозковою травмою в 5 разів більше нейронів у мигдалині були активними, ніж у контрольній групі.

«Мигдалина приймає рішення, чи є ситуація лякаючою, і коли вирішує, що ситуація лякаюча, вона викликає реакцію страху», – заявив М. Фанзелоу.

Також вчені помітили, що після черепно-мозкової травми мозок обробляє звуки з більш примітивної частини мозку – таламуса, хоча повинен робити це з більш складної і сильніше розвиненої області мозку – слухової кори. Таламус забезпечує більш спрощене, грубе уявлення звуку, ніж слухова кора. За словами Е. Хоффман, у нейронних зв'язках від таламуса до мигдалини у щурів із травмою було приблизно в 4 рази більше нейронів, ніж у контрольної групи.

Дослідження порушує питання про те, чи можна повернути мигдалину головного мозку в норму після черепно-мозкової травми, подібної до струсу мозку, за допомогою поведінкової терапії або ліків. Якщо це можливо, це допомогло б багатьом людям, які перенесли ЧМТ. Учені продовжують свої дослідження.